Голоси, які мають жити в нашій пам’яті

4 червня, у День вшанування пам’яті дітей, які загинули внаслідок збройної агресії російської федерації проти України, у ліцеях Донецької громади відбулися заходи, сповнені скорботи, вдячної пам’яті та щирої віри в мирне майбутнє.

Сьогодні у ліцеях Донецької громади було багато тиші.

Тієї тиші, яка інколи говорить більше за слова.

У Донецьких, Андріївських, П’ятигірському та Пришибському ліцеях діти виготовляли дзвіночки, малювали, говорили про мир, про дитинство, про тих, хто вже ніколи не сяде за шкільну парту і не повернеться додому після уроків.

У П’ятигірському ліцеї дзвіночки стали символом пам’яті. В Андріївських ліцеях діти створювали їх для тих голосів, які війна змусила замовкнути. У Пришибському ліцеї свої почуття передавали через малюнки та плакати. У Донецьких ліцеях говорили про найдорожче — про людське життя.

Ми живемо в громаді, де війна не є далеким словом. Тому біль загиблих дітей не чужий нам. Він проходить через наші серця, через шкільні класи, через кожен дзвіночок, що сьогодні тихо нагадував про тих, кого вже немає поруч.

Діти не повинні ставати спогадами.

І поки ми пам’ятаємо про них, їхні голоси продовжують звучати.