Інклюзивна освіта

Інклюзивне навчання — система освітніх послуг, гарантованих державою, що базується на принципах недискримінації, врахуванні багатоманітності людини, ефективного залучення та включення до освітнього процесу всіх його учасників.

Інклюзивне навчання часто вважають альтернативою інтернатній системі, за якою діти з особливими освітніми потребами навчаються  в спеціальних закладах освіти та змушені проживати в інтернатних відділеннях при них через їх територіальну розгалуженість.

Жодна дитина не має відчувати себе іншою та виключеною з освітніх, культурних і соціальних процесів – це головне завдання інклюзії.

ОФІЦІЙНІ ЗАСАДИ ІНКЛЮЗИВНОЇ ОСВІТИ В УКРАЇНІ

У грудні 2009 року Україна ратифікувала основні міжнародні документи у сфері забезпечення прав дітей згідно зі світовими стандартами освіти, соціального захисту та охорони здоров’я. Передусім йдеться про статтю 24 Конвенції ООН про права людей з інвалідністю, в якій визначено обов’язок держави щодо реалізації інклюзивної моделі освіти, тобто створення такого предметно-просторового спеціального середовища, яке б дало змогу всім дітям бути однаково рівними учасниками навчального процесу в єдиному освітньому просторі відповідно до їхніх особливостей, потреб і можливостей.

5 липня 2017 року Президент України підписав ухвалений 23 травня цього ж року Закон «Про внесення змін до Закону України “Про освіту” щодо особливостей доступу осіб з особливими освітніми потребами до освітніх послуг».

5 вересня 2017 року було прийнято новий  Закон України “Про освіту”. З того часу діти з особливими освітніми потребами мають повне право здобувати освіту в усіх навчальних закладах, зокрема й безоплатно в державних та комунальних, незалежно від «встановлення інвалідності». Діти з особливими освітніми потребами мають право на:

• дистанційну та індивідуальну форми навчання;
• психолого-педагогічну та корекційно-розвиткову допомогу;
• інклюзивні та спеціальні групи (класи) у загальноосвітніх навчальних закладах;
• «підлаштовані» для їхніх потреби загальноосвітні школи і класи, тобто на відповідні архітектурні перепланування;
• корекційних педагогів, тьюторів, психологів;
• адаптовані навчальні плани та програми, методи та форми навчання, ресурси спеціальної освіти, партнерство з громадою.

Якісне_інклюзивне_навчання_SQE_SURGe

Методичні матеріали.Якісне інклюзивне навчання SQE SURGe

Книга інклюзивна освіта від а до я

Методичні рекомендації щодо організації навчання осіб з особливими освітніми потребами

Ресурси-для-інклюзивного-навчання-1(2021-11-12-14_53_38) 

Методичні рекомендації для закладів загальної середньої освіти щодо визначення освітніх труднощів і рівня підтримки в освітньому процесі

Методичні рекомендації для інклюзивно-ресурсних центрів щодо визначення категорій (типології) освітніх труднощів у осіб з ООП та рівнів підтримки в освітньому процесі   

Лист МОН України від 02.04.2022 № 1/3845-22 «Про роботу інклюзивно-ресурсних центрів та організацію освітнього процесу для осіб з особливими освітніми потребами у період воєнного стану» Лист МОН

Зміни до порядків організації інклюзивного навчання в закладах дошкільної та загальної середньої освіти

26 квітня 2022 року Кабмін затвердив зміни до порядків організації інклюзивного навчання в закладах дошкільної і загальної середньої освіти.

Зміни, як пишуть на сайті Міністерства освіти і науки, повʼязані з тим, що багато дітей з особливими освітніми потребами тимчасово переїхали в інші регіони.

Важливі зміни:

• на період воєнного стану граничної кількості дітей з особливими освітніми потребами в інклюзивних класах або групах немає;
• допускається застосування змішаної форми здобуття освіти в інклюзивних класах ЗЗСО;
• до закладу освіти можна подавати копії документів, що посвідчують особу, а також висновку про комплексну психолого-педагогічну оцінку розвитку особи (за наявності);
• засідання Команд психолого-педагогічного супроводу можна проводити онлайн або в очно-дистанційному форматі;
• у закладі освіти можуть формуватися тимчасові інклюзивні міжкласні групи.

https://www.kmu.gov.ua/npas/pro-vnesennya-zmin-do-poryadkiv-zatverdzhenih-postanovami-kabinetu-ministriv-ukrayini-vid-10-kvitnya-2019-r-530-i-vid-15-veresnya-2021-r-957-483

Докладніше: bit.ly/3vrPKX7

для дітей з порушеннями зору bit.ly/3x2zqxt

для дітей з порушеннями слуху bit.ly/3DEmH5m

для дітей з порушеннями інтелектуального розвитку bit.ly/3KeUrZm

ЗМІНИ ДО ПОРЯДКУ ОРГАНІЗАЦІЇ ІНКЛЮЗИВНОГО НАВЧАННЯ

У ЗАКЛАДАХ ДОШКІЛЬНОЇ ОСВІТИ

УВАГА!

Постановою Кабінету Міністрів України від 26 квітня 2022 р. № 483 «Про внесення змін до порядків, затверджених постановами Кабінету Міністрів України від 10 квітня 2019 р. № 530 і від 15 вересня 2021 р. № 957» внесено зміни до Порядку організації інклюзивного навчання у закладах дошкільної освіти, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 10 квітня 2019 р. № 530.

Управлінням Державної служби якості освіти у Харківській області підготовлено ілюстративний матеріал за змістом внесених змін та здійснюється консультування керівників закладів освіти територіальних громад області.

Докладно ознайомитись із змінами  https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/483-2022-%D0%BF#Text

#МиРазом #ДошкільнаОсвіта #ІнклюзивнеНавчання

Куди звертатися батькам дітей із важкими захворюваннями?

Батьки дітей, які мають важкі орфанні (рідкісні) захворювання, можуть звернутися:

1. До контактного центру Міністерства охорони здоров’я України за номером 0-800-60-20-19 (працює цілодобово).

Зателефонувавши на гарячу лінію, повідомте оператору свої дані: хто ви, звідки, яку хворобу має дитина та яка допомога потрібна. Ваш запит зафіксують і передадуть для оперативного вирішення. МОЗ опрацює заявку та поінформує про доступ до потрібних ліків або сприятиме їх доставці до вас.

2. До найближчої дитячої лікарні у вашому населеному пункті.

3. До департаменту охорони здоров’я у вашому регіоні (контакти – за посиланням), де вас можуть направити до Західноукраїнського спеціалізованого дитячого медичного центру у Львові. До речі, саме до цього центру слід звертатися, якщо є потреба лікування дитини з орфанними захворюваннями за кордоном.

Докладно у «Довіднику безбар’єрності»  https://bf.in.ua/…/kudy-zvertatysia-batkam-ditej-iz…/

#МиРазом #Безбарєрність 

Як підтримати дітей з ООП у переході до середньої школи 

ОСНОВНІ ПРАВИЛА

Починати перехід дитини з ООП у середню школу, наголошують експертки, потрібно заздалегідь. Тому в 4 класі проводиться психологічна діагностика її готовності до навчання в 5 класі.

Здійснюється спостереження на уроках, перервах, під час групових заходів, аналізується її здатність до комунікації, взаємодії з однолітками та дорослими. Збирається інформація про особливості розвитку дитини, її зацікавлення, навчальні труднощі, освітні потреби на етапі переходу до середньої школи, а також під час створення, реалізації та моніторингу виконання індивідуальної програми розвитку (ІПР). Аналіз щоденника спостережень за учнем упродовж початкової школи, якщо такий вівся, дасть змогу оцінити її сильні сторони, потреби та динаміку розвитку.

З результатами діагностики ознайомлюють педагогів, які будуть працювати з дитиною, а також їхніх батьків. Трапляється, що вчителі можуть потребувати додаткових консультацій щодо особливостей роботи з такою дитиною та її потреб. З іншого боку, батьків потрібно попередити про труднощі, що виникають у їхньої дитину через перехід до середньої школи.

Дитина може потребувати додаткових заходів із підготовки до середньої школи. Тоді команда супроводу (в тому числі й батьки) повинна розробити спільну стратегію допомоги та переходу (маршрутну карту). У ній потрібно зазначити план дій, функціональні обов’язки дорослих, які супроводжують дитину, її страхи, історію розвитку (з першого класу), сильні сторони та труднощі, які потрібно врахувати вчителям-предметникам, класному керівнику під час роботи з дитиною в середній школі.

Водночас учителі мають обов’язково забезпечити наступність між початковою та середньою ланками, а також зважати на те, що батьки можуть потребувати консультацій та психологічної допомоги, а отже – потрібно забезпечити комунікацію з ними (наприклад, групи у вайбері).

АЛГОРИТМ ПЕРЕЇОДУ ДИТИНИ З ООП ДО СЕРЕДНЬОЇ ШКОЛИ

1. Навесні перед закінченням початкової школи батькам дитини з ООП потрібно звернутися до інклюзивно-ресурсного центру для проходження комплексної психолого-педагогічної оцінки розвитку дитини. Фахівці ІРЦ дають висновок про:

• рівень підтримки;
• необхідні дитині психолого-педагогічні та корекційно-розвиткові послуги.

Також вони дають практичні рекомендації батькам та фахівцям, які будуть працювати з дитиною.

Звернення можна оформити через онлайн-заяву або особисто. Перелік документів є на сайті ІРЦ чи можна дізнатися про нього телефоном. За новими правилами, комплексна оцінка тепер проводиться за місцем навчання (або перебування) дитини з обов’язковим спостереженням за нею в освітньому середовищі та консультаціями з педагогами закладу освіти. Саме тому батькам не рекомендують затягувати з вирішенням питання до кінця навчального року.

2. Батькам потрібно заздалегідь дізнатися в школі про те:

• хто буде класним керівником дитини;
• чи зміниться асистент учителя (важливо для емоційного комфорту дитини);
• хто з учителів-предметників працюватиме з учнем;
• чи мають учителі професійну підготовку та навички роботи з дітьми з ООП;
• чи ознайомлені вони з особливостями та потребами дітей, з якими вони будуть працювати;
• чи є в школі корекційні педагоги.

Батькам також треба познайомитися з психологом, соціальним педагогом та медичною сестрою закладу, а також обійти школу, аби переконатися в доступності освітнього середовища.

3. Організувати зустріч батьків із класним керівником та педагогами, де проговорити:

• успіх та досягнення дитини (що їй вдається найкраще);
• медичну інформацію про дитину за потреби;
• успішні навчальні та поведінкові техніки, які застосовуються вдома;
• позитивні та негативні змін у родині, що впливають на емоційний стан дитини;
• попередній навчальний досвід;
• цілі, над якими працюють дитина та її оточення.

4. Провести попередню бесіду з дитиною про те, які зміни її очікують у середній школі, наприклад, режиму дня, розкладу дзвінків, збільшення тривалості уроку та їхньої кількості на день, появу різних вчителів, більшу відповідальність та самостійність тощо.
5. У навчальному закладі формується команда психолого-педагогічного супроводу для кожної дитини з ООП з урахуванням її індивідуальних потреб. До її складу входять педагогічні працівники закладу (за потреби – залучені спеціалісти), фахівці ІРЦ та батьки.

За сприяння цієї команди розробляється індивідуальна освітня траєкторія учня, що враховує здібності, звцікавленнч, потреби, мотивацію, можливості учня, ґрунтується на виборі різновидів, форм і темпу здобуття освіти.

7. Складаються індивідуальний навчальний план та індивідуальна програма розвитку дитини.

ІНП:

• визначає послідовність, форму й темп засвоєння освітніх компонентів програми;
• враховує особливі освітні потреби учня, визначені ІРЦ;
• визначає потребу в адаптації чи модифікації.

ІПР розробляється на підставі висновку ІРЦ та визначає особливості організації освітнього процесу, а саме:

• рівень підтримки дитини;
• адаптацію чи модифікацію освітнього середовища;
• додаткові психолого-педагогічні та корекційно-розвиткові послуги;
• розклад, за яким буде навчатися дитина;
• особливості проведення оцінювання;
• додаткові напрями роботи з дитиною.

ВІКОВІ ОСОБЛИВОСТІ ПʼЯТИКЛАСНИКІВ

На 5 клас, зазначає Дар‘я Пшичкіна-Фирсова, припадає початок кризи підліткового віку, що впливає на подальший розвиток особистості. Це місток між дитинством і дорослістю, коли діти вже бачать можливості, але ще не вміють керувати собою. І в цей момент вони дуже вразливі та потребують батьківської підтримки.

Почуття дорослості – “симптом” початку підліткового віку, який призводить до формування самосвідомості та здатності до ідентифікації на основі побудови відносин та порівняння себе з оточуючими (дорослими та однолітками).

Підлітковий вік має дві фази – негативну й позитивну. Вік негативної фази в дівчат припадає приблизно на 11–13 років, у хлопців – на 14–16. Вона характеризується почуттям тривоги, занепокоєності, роздратованістю, диспропорцією в психічному та фізичному розвитку, агресивністю, зниженням працездатності тощо. Поступово ця фаза змінюється позитивною – з’являється новий світ цінностей, потреба в інтимно-особистісному спілкуванні, коханні, мріях. На цьому етапі головним для дітей стає спілкування з однолітками.

Тому психологи радять уже з 4 класу активно розвивати в учнях комунікативну компетентність, соціально-емоційну сферу та емоційний інтелект. І ще більше уваги приділяти цим аспектам у 5 класі.

Значну роль у знаннєвому сприйнятті п’ятикласників відіграє перше враження, але дитина вже готова до аналізу отриманої інформації. Мислення (особливо в 11–12 років) має переважно конкретно-образний характер (наочний матеріал дуже важливий для засвоєння знань).

Учні цього віку здатні довше концентруватися на тому, що їм цікаво. Але з іншого боку, через розширення вимог до них та обсягу щоденної нової інформації, їхня увага загалом може знижуватися, навіть якщо порівняти з початковою школою.

Підлітковий вік характеризується підвищеною емоційною збудливістю, імпульсивністю, перевагою процесів збудження над гальмуванням, швидкою зміною настрою, схильністю до афектів. Також з’являється потреба в самоповазі, самоствердженні, визнанні однолітками; з’являється орієнтація на майбутнє (мрії, ідеали, перспективні плани, віддалена мета), виникає цікавість до внутрішнього світу.

ЯК БАТЬКАМ ПІДТРИМАТИ ДИТИНУ РАННЬОГО ПІДЛІТКОВОГО ВІКУ

Головна рекомендація від психологів – абсолютне прийняття дитини як запорука порозуміння в родині. Батькам варто допомогти майбутньому п’ятикласнику запам’ятати імена класного керівника, вчителів-предметників, нових учнів у класі.

Для полегшення переходу в середню школу варто створити в дитини, зокрема з особливими освітніми потребами, позитивне ставлення до школи. Тому в жодному разі не можна негативно говорити про школу, педагогів, інших учнів класу в присутності дитини.

Режим дня та зручне робоче місце також надзвичайно важливі в ранньому підлітковому віці, адже сприяють концентрації уваги на навчанні та створюють безпечне середовище для дитини з ООП.

Батькам треба навчитися радіти найменшим досягненням свого п’ятикласника й  у жодному разі не порівнювати його з іншими, а також не змушувати працювати “на оцінку”, бо це провокує шкільні страхи, невпевненість у своїх силах, тривогу щодо оцінок та покарання. Страх гальмує навчальну діяльність. 

Рівні підтримки для дітей з ООП: що змінюється та які виклики

Чи знаєте ви, що якщо ви – педагог і ще не мали досвіду роботи в інклюзивних умовах, то однаково вже працювали з дітьми на першому рівні підтримки? А якщо ви вчитель молодших класів чи шкільний психолог, то знаєтеся на цьому питанні на рівні експерта? Ще не вірите?

Зміни, внесені в Порядок організації інклюзивного навчання в школі, що ввели рівні підтримки для дітей з ООП, передбачають, що перший рівень – універсальний. Тобто він може бути застосований до будь-якої дитини, яка має труднощі з навчанням, а отже, потребує підвищеної уваги чи неспецифічної допомоги.

За рівнями підтримки тепер відбуватиметься не лише навчання й надання корекційних послуг, а й виділення ресурсів на забезпечення такої підтримки.

Допомогти розібратися з найбільш болючими питаннями освітян щодо нового інклюзивного законодавства погодилися:

Інна Горбенко, кандидатка педагогічних наук, доцентка кафедри менеджменту, практичної психології та інклюзивної освіти університету Григорія Сковороди в Переяславі, тренерка БФ “Крок за кроком”, залучена тренерка ЮНІСЕФ із питань інклюзивності;

Ірина Калініченко, завідувачка кафедри педагогічної майстерності та інклюзивної освіти в Полтавському ОІППО, тренерка ВФ “Крок за кроком”, тренерка з питань інклюзії.

Говорили про таке:

• що впливає на визначення рівня підтримки для дитини з ООП;
• яким є міжнародний досвід у диференціації інклюзивної підтримки;
• що таке перший рівень і чому його не варто боятись;
• чи не змусять педагогів працювати більше без оплати;
• як діяти батькам, якщо вони не згодні з рішенням щодо їхньої дитини.

ЩО ТАКЕ РІВНІ ПІДТРИМКИ

Рівнів підтримки – п’ять. Вони визначаються в результаті комплексної оцінки фахівців ІРЦ (2–5 рівні) чи шкільної команди супроводу (1 рівень). Нині, під час адаптаційного періоду, коли треба визначити рівні підтримки для всіх дітей, які вже мають висновки ІРЦ, центри та школи працюють спільно.

Ключовим моментом є те, що для визначення рівня підтримки фахівці тепер мають відштовхуватися від потреб дитини, а не від її діагнозу (нозології).

Перший рівень

Перший рівень надається за рішенням школи. Для цього створюється команда супроводу, яка ухвалює рішення про надання дитині першого рівня підтримки та складає індивідуальну програму розвитку (ІПР). Таке підтримання здійснюється ресурсами самого закладу. Тут не передбачено створення інклюзивного класу та відкриття ставки асистента вчителя. Кількість таких дітей у класі не обмежена. Додаткове фінансування не виділяється.

Другий рівень

Починаючи з другого рівня, з’являються підстави для створення інклюзивного класу та введення посади асистента вчителя. Окрім того, з цього рівня обов’язково потрібно складати не лише індивідуального плану розвитку, як і на першому рівні, але й індивідуальну навчальну програму.

Діти на другому рівні можуть потребувати додаткового обладнання та матеріалів (дозволяється витратити 10% від загальної суми фінансової підтримки), а також додаткових корекційних занять (не більше 2 на тиждень). У класі може бути не більше 3 дітей із другим рівнем підтримки.

Третій рівень

Цей рівень вважається помірним ступенем прояву труднощів, тому в класі може бути не більше двох таких дітей. Окрім асистента педагога, спеціалісти можуть рекомендувати забезпечити асистента дитини. На закупівлю додаткового обладнання використовується до 20% фінансування, а корекційних занять таким дітям призначають до 4 на тиждень. Тут, як і на другому рівні, дитина може потребувати адаптації навчальної програми.

Четвертий і пʼятий рівні

Четвертий та п’ятий рівні – найскладніші. У класі може навчатися лише одна дитина з труднощами тяжкого (4-й) або найтяжчого (5-й) ступенів. В обидвох випадках дитина потребує асистента дитини, а також адаптації чи модифікації навчальних програм, а іноді – і результатів навчання. На додаткові засоби навчання можна витрачати до 35% коштів.

На 4-му рівні передбачено до 6 корекційних занять на тиждень. На п’ятому – 8, до того ж тут дозволено використовувати альтернативні та спеціальні методи навчання, проведити заняття із самообслуговування тощо.

Школа, за рішенням команди супроводу із залученням представника ІРЦ та погодженням із батьками, може змінювати рівень підтримки в межах одного суміжного рівня, якщо вирішить, що це піде на краще дитині. Першого рівня це не стосується.

РІВНІ ПІДТРИМКИ: СВІТОВА ПРАКТИКА З УКРАЇНСЬКОЮ ОСОБЛИВІСТЮ

“Відтепер фахівці ІРЦ визначатимуть рівень підтримки дитини, і від цього залежатиме, яку кількість корекційно-розвиткових годин матиме дитина, і відповідно, який обсяг фінансування з додаткової субвенції (так званої інклюзивної субвенції, – ред.) буде спрямований на оплату цих занять та який відсоток від суми – на придбання додаткового обладнання”, – починає Інна Горбенко.

За словами Ірина Калініченко, головне, що потрібно розуміти, визначаючи рівень підтримки дитини, – що відправною точкою є не медичний діагноз, а потреба дитини в підтримці.

“Нині ми дивимося на дитину, бачимо певне порушення й думаємо, як його коригувати під час навчання. Це неправильно. Треба змінити кут зору, абстрагуватися від медичного діагнозу й подивитися, якої підтримки потребує дитина, аби активно працювати на уроці та засвоювати матеріал разом з однолітками. Тобто найперше, що ми маємо зробити, – змінити філософію та підхід до визначення рівнів підтримки”.

Експертки зазначають, що така диференціація рівнів підтримки – не новаторство.

“Наприклад, – розповідає Інна, – у країнах, які мають понад 30 років досвіду впровадження інклюзивного навчання, а саме США, Канада, використовується так звана, – “трирівнева модель втручання” (дослівна назва). Вона чітко показує роль учителя та інших фахівців у підтримці дітей з особливими освітніми потребами на кожному з рівнів. Підтримка визначається індивідуально й потребує різних ресурсів.

Тому сама ідея непогана. Однак, наявний документ дещо нівелює сам підхід до визначення рівня підтримки і створює колізії у сфері нормативно-правового забезпечення“.

Наприклад, у Положенні про ІРЦ визначено, що рівні підтримки визначають консультанти ІРЦ. У Порядку організації інклюзивного навчання йдеться про те, що в разі відсутності визначеного рівня підтримки таке оцінювання проводить команда супроводу дитини в школі із залученням фахівця ІРЦ.

“Але ж рівень підтримки (окрім універсального) можна визначити за результатами комплексної оцінки розвитку дитини. І таку оцінку здійснює команда інклюзивно-ресурсного центру, а не одноосібно, – зазначає Інна.

Чому я кажу одноосібно? Якщо рівень не визначили в ІРЦ, а лише один представник прийшов у заклад, то, за суттю, це рішення ухвалює він. Шкільна команда супроводу в кращому випадку дасть інформацію про дитину з результатів спостереження.

А якщо взяти невеличкі міста (я вже мовчу про сільську місцевість), де в шкільній команді в кращому випадку зі спеціалістів буде психолог, а в гіршому – нікого, окрім педагогів? А тепер уявімо дитину (наприклад із РАС, і тут рівень буде варіюватися від 2-го до 5-го, залежно від складнощів порушення розвитку) – шкільна команда й один представник ІРЦ. Така “колегіальність” – дуже формальна.

Я переконана, що рівень мають визначати ті команди, де є всі для цього фахівці, зокрема ІРЦ (хоча в нас навіть в ІРЦ не завжди є всі потрібні для цього спеціалісти)”.

Або ж у новому Порядку організації інклюзивного навчання прописано, що “організацію інклюзивного навчання учнів забезпечує асистент вчителя, посадові обов’язки якого визначаються його посадовою інструкцією, що затверджується керівником закладу освіти, відповідно до вимог законодавства”.

“Це яскрава ілюстрація нерозуміння процесу навчання, – каже Інна Горбенко. – Адже інклюзія – це не окреме навчання дітей з ООП, воно охоплює ВСІХ дітей класу. Й організовує його ВЧИТЕЛЬ, серед професійних компетентностей якого визначено ІНКЛЮЗИВНУ, а саме – вміння формувати інклюзивне середовище, працювати з багатоманітним контингентом учнів, надаючи підтримку дітям, які цього потребують. Асистент йому допомагає в цьому“.

ПЕРШИЙ РІВЕНЬ: ЧИ ЗМІНИТЬСЯ ЩОСЬ У РОБОТІ ПЕДАГОГІВ

Найбільше питань сьогодні спричиняє перший рівень підтримки, зазначають експертки. Він не передбачає створення інклюзивного класу, введення посади асистента педагога чи державної субвенції. Проте дитина має отримувати підтримку від учителя та школи. І виникає питання: чи тепер учителі повинні працювати з такими дітьми з власної ініціативи й безплатно?

Експертки кажуть, що в школі завжди були і є діти, які потребують більшої уваги вчителя на певному етапі. Наприклад, під час адаптаційного періоду діти з низьким рівнем готовності до школи, не пов’язаним із порушенням розвитку, діти з національних меншин, для яких українська мова не є рідною, з малозабезпечених родин тощо. Педагоги й раніше надавали підтримку та приділяли додаткову увагу таким дітям, без додаткових вказівок.

Так само, як і психолог у межах своїх посадових обов’язків працював з усім класом, аналізуючи особливості та потреби кожної дитини, визначаючи моменти, у яких вона потребує підтримки та якої саме. Фактично, саме про цю категорію учнів і йдеться.

“Перший рівень підтримки, – наголошує Ірина Калініченко, – це такий собі трамплін до інклюзії. Дуже часто батьки не готові одразу визнати наявність у своєї дитини особливих освітніх потреб, хоча вчитель, який спостерігає за нею щодня, розуміє, що дитині потрібні індивідуальний підхід і допомога”.

“Світовий досвід показує, що перший рівень підтримки – універсальний, він стосується всіх дітей класу, передбачає використання вчителем принципів універсального дизайну для навчання, – доповнює колегу Інна Горбенко. – Він не потребує створення команд супроводу, але ресурс наявної команди закладу водночас може використовуватися”.

На жаль, Україна ніяк не може відмовитися від паперової бюрократії, зазначає Інна.

“Наприклад, у документі визначено: щоб організувати підтримку дітей у класі, що відповідає першому рівню, батьки мають написати письмову заяву, директор – створити команду супроводу ДИТИНИ (а відповідно до Положення про команду супроводу, визначений склад команди затверджується наказом по школі).

Не зрозуміло, який у цьому сенс і наскільки збільшиться кількість наказів. Невже є в когось ілюзія, що педагога змусять працювати якісно додаткові накази?! Усе, що сьогодні потрібно вчителю, – це методична наставницька підтримка в нових для нього ситуаціях (як впоратися з конктретною проблемою)”.

На першому рівні підтримки, підкреслюють експертки, вчитель використовує такі методи, підходи, завдання, щоби сприяти максимальній залученості кожного учня. Водночас він може застосовувати інструментарій та технології інклюзивного навчання, щоби залучити до активностей якомога більше учнів.

“Світовий досвід трирівневої підтримки свідчить про те, – каже Ірина, – що 85 % дітей потребують універсальної підтримки. Це означає, що під час уроку вчитель задіює якомога більше способів донесення інформації – розказує, показує, дає щось послухати, побачити, помацати руками. І так уже більшість дітей класу будуть залучені”.

З одного боку, це зрозуміло. З іншого – документ лишає чимало запитань, додає Інна. Зокрема – чому можливий формат підтримки для дитини на першому рівні визначено формально, а не з огляду на індивідуальні потреби.

“Наприклад, – акцентує Інна, – перший рівень підтримки не передбачає допомоги дитині асистентом. Але в співпрацці з БФ “Крок за кроком” ми реалізували дворічний проєкт щодо надання підтримки дітям ромських меншин. Працюючи в закладах Ужгорода та Мукачева з дітьми й сім’ями, ми пересвідчилися, що більшість із них не потребують адаптацій чи модифікацій. Труднощі були в розумінні та використанні української мови.

Ці діти потребували тимчасової підтримки, аби впоратися з цими труднощами. І залучення асистентів із ромської громади (особи, які володіли й ромською мовою, й українською) дало змогу включити учнів в освітній процес”.

Цим прикладом Інна Горбенко ілюструє, що для визначення рівня підтримки відправною точкою має бути аналіз труднощів, які виникають у дитини та вдумливе визначення дій, засобів і ресурсів, які потрібні, щоби допомогти учням вклбчитися в навчання і відчувати свою успішність.

“Або, як свідчать міжнародний досвід і практика самих педагогів, перший рівень не передбачає адаптацій і модифікацій, – наводить ще один приклад експертка. – Однак у новому документі йдеться – “на підставі рішення команди психолого-педагогічного супроводу щодо надання підтримки першого рівня, складається індивідуальна програма розвитку”. У той час, коли і практика, і світовий досвід показують, що індивідуальна програма розвитку на цьому рівні не розробляється”.

ЩО ЩЕ ВАЖЛИВО ПАМ’ЯТАТИ КОМАНДАМ СУПРОВОДУ

Нове положення визначає критерії рівнів підтримки, але вони – орієнтовні. Ключовим моментом є те, що діагноз чи нозологічна група не можуть бути визначальними.

“Діти однієї нозологічної групи можуть потребувати різної підтримки, а отже – і різних ресурсів, – ще раз наголошує Інна Горбенко. – Усе залежить від того, які труднощі в дитини виникають і які ресурси (дії, засоби, матеріали) необхідні для її включення в освітній процес”.

У школах уже активно проводять зустрічі команд підтримки дітей з ООП за участі фахівців ІРЦ задля визначення груп підтримки. Тут варто пам’ятати про кілька моментів.

“Якщо дитина вже була на інклюзивному навчанні, – акцентує Ірина, – у неї були асистент вчителя, корекційні заняття, і ця дитина показувала непогані результати, то вона точно не може отримати менший набір послуг, ніж потребує на даному етапі“.

Експертки зазначають, що визначення рівня підтримки – питання дискусійне та певною мірою суб’єктивне (залежно, хто це рішення ухваляє).

“Ми (маю на увазі нашу традиційну ментальність) дуже боїмося робити помилки, бо очікуємо за них покарання, – каже Ірина Калініченко. – Ми прив’язані до різноманітних документів та алгоритмів роботи.

З інклюзією, як написано, не вийде. Інклюзія – це про гнучкість, про те, що ми ставимо прості цілі для дитини та всі разом допомагаємо їх досягати. Тому це абсолютно нормально, коли спочатку визначено один рівень підтримки, а під час роботи з дитиною з’ясувалося, що його не вистачає й потрібно змінити”.

Варто також пам’ятати, що активними членами команди підтримки дитини є і її батьки, які не лише мають право голосу, але й, як і раніше, без їхнього підпису на документах (висновок ІРЦ, протоколи зустрічей команди підтримки, ІПР тощо) рішення щодо підтримки дитини є недійсним. Це означає, що якщо батьки не погодяться з рішенням щодо рівня підтримки, усій команді доведеться шукати компроміс.

“Нині визначення рівня підтримки відбувається на основі бачення, вражень і результатів дитини, якими ділиться на спільній зустрічі кожен учасник – вчитель, корекційні педагоги, психолог, асистент вчителя, батьки, – наголошує Ірина. – Кожне слово є однаково вагомим для ухвалення рішення. Завдання фахівці ІРЦ на такій зустрічі – класифікувати труднощі та потреби дитини, її сильні та слабкі сторони, щоби спільним колегіальним рішенням визначити рівень підтримки.

Якщо батьки не згодні з таким рішенням і не підписують протокол, команда повинна засідати, аж поки не досягне результату, який влаштує всіх. Коли ж переговори зайшли в глухий кут (не відкидаю того, що подібні історії можуть бути), я би рекомендувала подаватися на повторну комплексну оцінку в ІРЦ”.

Як подати заявку на повторне комплексне оцінювання, дивіться в нашій інфографіці.

Анна Степанова-Камиш, “Нова українська школа”

Титульне фото: автор – puhimec, Depositphotos Публікація підготовлено за підтримки Міжнародного фонду “Відродження”. Позиція Міжнародного фонду “Відродження” може не збігатися з думкою автора.